Темы для uCoz

Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Виховна робота » Батьківські збори [ Додати статтю ]

Як розуміти щастя дитини

Мета. З'ясувати, як батьки розуміють «щастя ди­тини». Обговорити праці відомих педагогів на дану тему.

Обладнання. Виставка літератури. Учнівські твори-мініатюри на тему «Моє щастя — це коли...». Висловлювання видатних людей.

Щоб мати доступ в чудовий палац, ім'я якому — дитинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини.

В.О. Сухомлинський

Воспитатель тот, который не сковывает, а осво­бождает, не ломает, а формирует, не подавляет, а возносит, не диктует, а учит, не требует, а спраши­вает, переживает вместе с ребенком много вдохно­венных минут.

Я. Корчак

Форма проведення. Відверта розмова.

Відверту розмову з вами, шановні батьки, я хотіла б розпочати такою новелою В.О. Сухомлинського.

«Тихий осінній вечір. Заходить сонце. В синьому небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я запитую:

— Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі?

Бабуся усміхається і говорить:

— Щоб жити вічно.

Я не можу зрозуміти: як це — жити вічно?

Бабуся говорить:

— Пішли у сад.

Ми ідемо в сад. Там відцвітають чорнобривці. Ба­буся зібрала пучечок сухого насіння цих квітів і зав'язала у вузлик.

— Підожди до весни, — сказала вона і поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок.

Прийшла весна. Ми посіяли насіння. Зійшли ма­ленькі рослини, піднялись, зацвіли. Які красиві квіти чорнобривці! Зараз вони красивіші, ніж були тоді, восени.

— Ось і людина живе для того, щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся.

— Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими, виховують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.

— А для чого живе людський рід? — знову запи­тую я.

— Для щастя.

Так, ми живемо для щастя. Але що є щастям для маленької дитини? Що вона вкладає в це поняття?

(Аналіз учнівських творів-мініатюр).

Шановні батьки! Ви прослухали думку своїх дітей, що для них є щастям. Але мені хотілося б дізнатися, що ви вкладаєте в поняття «щастя» і, зокрема, «щастя дитини»?

(Думки, виступи батьків).

Дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми, дитячими уявленнями про добро і зло, про хороше і погане. У них свої, дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день здається роком, а рік — вічністю. Утверджуючи все це дитяче, не можна забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною. В душі дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Ди­тячі уявлення, критерії, погляди, переконання по­винні бути маленькими, але міцними паростками, з яких виростуть могутні дерева.

Тому, дорогі батьки, якщо порівняти наше життя з квітучим деревом, то ми — батьки і матері — вив­чаємо квіти: що вони обіцяють дати? Який плід зав'яжеться на квіточках? І на першому місці у нас сьогодні буде розмова про щастя.

Всі ми знаємо, що бажання дитини стало у бага­тьох сім'ях рушійною силою. Від бурі і невдач, силь­них почуттів і переживань ви, батьки, прикриваєте дітей своїми серцями — і в цьому велике горе. Адже дуже вражає те, що багато дітей молодшого віку не знають, що в житті людини буває горе.

Одна шестирічна дівчинка дружила з бабусею — матір'ю сусіда. Часто навідувалась до неї, при­носила яблука і горіхи, а бабуся розповідала їй каз­ки (на жаль, у багатьох сім'ях зникло це зачаруван­ня дитинства — бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що наступає її час. Мати відправила дівчин­ку на місяць у сусіднє село до родичів. Для чого? Щоб прикрити дитяче серце від тривоги про смерть дорогої людини. Повернулась дівчинка, відразу ж до сусідів: «Де бабуся? Мамо, так скажіть, де бабуся Дарина?» — «Зникла бабуся... Підростеш — дізнаєшся...»

(Обговорення ситуації).

В тих сім'ях, де єдиний двигун пізнання і засвоєння світу — дитяче бажання — поступово пе­ретворюється у примху, діти позбавлені справжнь­ого щастя. Нещасливі вони тому, що ситі спожив­чим щастям. Годування благами, які взяті у готово­му вигляді, позбавляє їх можливості правильно ба­чити світ, а значить, і людське щастя. Щастя люди­ни неможливо передати у спадок і неможливо отри­мати у спадщину.

Справжня мудрість вихователя — батька, матері, вчителя — в умінні дати дитині щастя. А щастя дити­ни — це і спокійний вогонь, який дає тепло і їжу; але вогонь цей може перетворитися і в катастрофічну пожежу. Все залежить від того, як ви керуєте во­гнем, дорогі батьки. В мудрості бути кочегаром цьо­го вогнища — вся мудрість виховання.

Але все ж наш вихованець — дитина. І як сказав В.О. Сухомлинський: «Щоб мати доступ у дивний палац, ім'я якому дитинство, ми повинні перевтілю­ватися, ставати в якійсь мірі дитиною. Тільки за цієї умови нам буде доступна мудра влада над дитиною. Тільки за цієї умови діти не дивитимуться на нас як на істот, що випадково потрапили в їхній палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, — бай­дужих сторожів, яким все одно, що робиться в див­ному палаці — в дитинстві».

Є у Ф.М. Достоєвського прекрасні слова: «Увійдімо до залу суду з думкою про те, що й ми винні». Увійдімо в дивний світ дитинства з гарячим серцем, в якому живе, тріпоче пульс дитячого жит­тя.

Не подумайте, шановні батьки, що світ дитинства — це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що ди­тинство твориться з того, що ми, дорослі, зали­шаємо в своїх дітях. Але саме тому, що дитина — ніжний пагін, слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство й вимагає особливої турботи, ніжності, обережності.

Мудрість влади батька й матері — це передусім їх здатність все зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу дитинства, то зрозумійте насампе­ред ту істину, що у дитини ніколи не буває прагнен­ня навмисне чинити зло.

Не поспішайте оголошувати дитячі пустощі зло­вмисним порушенням порядку, дитячу неуважність — лінощами, дитячу забудькуватість — недбальством. Зрозумійте, що дитячі пустощі, не­уважність, забудькуватість — все це було, є й вічно буде. Все це треба розуміти; не ламати, а дбайливо, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось у дитині зламати, ви ламаєте дитяче довір'я до себе. Ви штовхаєте дитину на те, що вона починає захищатися непокірливістю, навмисною (не зло-навмисною!) неслухняністю, свавіллям, прагненням діяти наперекір вашим порадам і вимогам. Все це з'являється там, де дитяче довір'я до вас дало тріщину.

А що може бути в сім'ї неприпустимішим і без­глуздішим, ніж жорстока дитина? Дитина має бути тільки доброю, сердечною, з відкритим серцем. Ли­ше це творить у ній благородну здатність нена­видіти зло й бути його непримиренним ворогом. Жорстокість — заряд, який щохвилини загрожує вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у сімейному житті з такими випадками: здавалося б, немає ніякого видимого приводу для вчинку, що здається зловмисним, а дитина діє так, мовби на­вмисне хоче заподіяти людям неприємність. В чому справа? Чому дитина діє наперекір здоровому глузду? Це і є вибух, для якого досить маленького, здавалося б, необережного, необачного, але дуже болючого доторкнення до дитячого серця. І дуже часто ці вибухи трапляються не відразу після того, як у душу дитини покладено «заряд», а через три­валі проміжки часу. Батькам тільки з подивом дово­диться знизувати плечима і запитувати: що діється?

Для прикладу наведу оповідання В.О. Сухомлинського «Він зненавидів красу».

В одної матері був трирічний син. Дуже любила мати свого єдиного сина. Що б не захотілося сину, мама відразу ж намагається виконати його бажан­ня.

Побачив син за вікном розквітлу троянду, запи­тує: що це таке?

— Це квітка троянди, — відповідає мати.

— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.

Мати йде, зрізує квітку троянди і приносить синові. Потримав хлопчик квітку в руках, зім'яв пе­люстки і викинув на підлогу.

Побачив син на огорожі горобця, запитує: хто це такий?

— Це горобець — відповідає мати.

— Хочу горобця, — відповідає хлопчик.

Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймайте горобця, куплю кілограм цукерок».

Впіймали діти горобця, отримали кілограм цуке­рок, принесла мати синові пташку. Взяв хлопчик го­робця, почав гратися, притиснув його за шийку, запищав горобець і замовк. Викинув син мертву пташку.

Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась хлопчику гра, запитує він у матері: що це таке?

— Це пастух грає пісню на сопілці, — відповідає мати.

— Хочу пісню, хочу, пісню, вона така красива, — вимагає хлопчик.

Пішла мати до пастуха, просить: «Йди, пастух, до мого хлопчика любого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня».

— Ні, — відповідає пастух, — пісня — це краса. Во­на нікому одному не може належати. Вона належить всім людям.

Ні з чим прийшла мати до сина, передала йому відповідь пастуха.

І син зненавидів красу, перестав розуміти і розпізнавати прекрасне.

Питання для обговорення.

1. Чи можна в даному випадку назвати дитину жорстокою?

2. Яких помилок припустилась мати у вихованні дитини? Чи можна ще її перевиховати?

3. Як ви вважаєте, що може в даному випадку ро­зуміти дитина під терміном «щастя»?

(Думки, виступи батьків).

Ось і підходить до кінця наша розмова. Щастя — це чудова жар-птиця, яку можна спіймати. Здійснюючи владу над світом дитячих думок, по­чуттів, переживань, не можна ні на хвилину забува­ти про те, що в кожної дитини є добра воля, добрі наміри і своє розуміння особистого щастя. А ваше завдання, дорогі батьки, дати своїм дітям це щастя, тоді і стануть вони справжніми людьми.

 

Категорія: Батьківські збори | Додав: YCL (09.05.2011)
Переглядів: 2213 | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу
Свята [18]
Казки, вистави [2]
Виховні заходи [7]
Батьківські збори [6]

Годинник

Друзі сайту
Венгер Я.С.
Презентації для дітей
Веснушки
[Довідник] для вчителів
"Весела Абетка" — Для дітей України
ШКОЛЬНЫЙ ДВОРИК Лидии Рудаковой

Рибинська ЗОШ І-ІІІст.

Все для розвитку дитини


 Заступник з виховної роботи


Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 309

Пошук

Наша кнопка
    Венгер Я.С.


Моя кнопка художника
   


Статистика

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz